Чтение RSS В избранное site map
Логин:
Пароль:

Регистрация | Забыли пароль? |

Журнал ProX
poster
  • 0

ПАКИНСТАНЬСКИЙ ВИКЛИК


Шингу Чарпа – гора, про яку мріють. Цей пакистанський велетень кидав виклик найкращим і – залишався незайманим. До тієї миті, коли мрію про підкорення Шингу Чарпа не почали здійснювати Iгор Чаплинський, Андрiй Радiонцев та Орест Вербицький.

Це сходження потрапило до п’ятірки найнемовiрнiших у роцi. Вперше українці були номіновані у найпрестижнiшому серед альпіністів конкурсi «Золотий льодоруб», церемонія вручення якого проходила у французькому мiсті Гренобль. Про Шингу Чарпа, про життя та мрії – розмова із керівником сходження на пакистанську гору Iгорем Чаплинським.


– Ігоре, як гадаєте, завдяки чому вам вдалося потрапити до п’ятірки номiнантiв за здобуття «Золотого льодоруба»?
– У свiтi не так вже й багато пiвторакiлометрових вертикальних стiнок та ще й на такiй висотi. I не так часто їх пiдкорюють. Перед нами на Шингу Чарпа намагалися зiйти чимало груп iз рiзних країн свiту, i їм не вдалося досягти вершини. У словенцiв, якi здобули «Золотий льодоруб», маршрут не був технiчно складнiшим. Проте у них була суттєва перевага – вони пiдкорювали 8-тисячник.
Якщо чесно, щоб претендувати на «Золотий льодоруб», слiд ще й встигати за модою. У сучасному альпiнiзмi є певнi тенденцiї. Наприклад, сьогоднi цiнується не лише складний, але й мальовничий маршрут. А сходження має бути швидким i логiчно побудованим, тобто вздовж трiщини або колуара. Також важливо пiдкоряти вершину у чистому альпiйському стилi – пiднiматися без втрати висоти, тобто мати мiнiмальну кiлькiсть спорядження i бути динамiчним. Власне саме таким й було наше сходження.

– У вас були шанси не лише потрапити до п’ятiрки найкращих, але й перемогти?
– Шанси були. Хоча я не для номiнацiї пiдкорював Шингу Чарпа, а для власного задоволення. У Францiю на церемонiю вручення поїхав, перш за все, для того, аби потрапити у найбiльшу альпiнiстську тусовку. Нам треба частiше бувати на таких збiговиськах, аби знати тенденцiї у альпiнiзмi. Якщо у свiтi все бiльше цiнуються швидкi сходження мобiльних груп, тобто стараються мiнiмiзувати затрати, то в Українi витрачають чималi грошi на сходження великих груп та ще й постiйно бiдкаються.

– Чому ви вирiшили пiдкорювати саме цю гору?
– Iз горами так само, як iз жiнками. Не кожна гора може зачарувати i викликати бажання прокласти на ній маршрут. А от у такi вершини, як Аксу або Ушба, закохуєшся з першого погляду, наче юнак. А я от тепер, у свої 47 рокiв, побачивши в iнтернетi фотографiю Шингу Чарпа, вiдразу вiдчув викид адреналiну – дивився на неї, i менi перехоплювало дихання вiд тієї дивовижної краси. Вже тодi я вiдразу вирiшив, що обов’язково пiднiмлюся на неї. Це було кохання!

– Розкажiть про Шингу Чарпа.
– Ми прилетiли до пакистанської столицi Iсламабада i згодом ще тиждень добиралися до омрiяної гори: спершу джипами до села Канде, а потiм кiлька днiв пiшки до пiднiжжя гори. Зблизька Шингу Чарпа зачарувала ще бiльше. Пiвнiчний гребiнь гори пiднiмався вiд пакистанської спекоти на висотi 4000 метрiв, до снiгових шапок на вершинi – 5800 метрiв.
Перед вильотом у Пакистан у нас була лише одна фотографiя цiєї гори. Тобто ми їхали навмання, адже безпека у горах залежить насамперед вiд того, наскiльки грамотно продумано маршрут. Перед сходженням ми 10 днiв ходили довкола гори i видивлялися, яка iз стiнок найкраща для пiдйому, пiдбирали резервнi шляхи вiдступу. Усi маршрути були важкодоступними – вертикальнi, гладкi, майже без зацепок.

– Ви добре знали тих, з ким пiднiмаєтеся?
– Так, я з обома вже не раз ходив у гори i впевнений у них. Орест Вербицький – 25-рiчний веселун, дуже спритний i талановитий хлопець, 40-рiчний Андрiй Радiонцев – маленький український мiльйонер, який понад усе любить гори. А я – 47-рiчний математик, який покинув науку i вiдкрив власну справу. Iз нас вийшла класна команда!
Аби здійснити задумане, усього брали по мiнiмуму. Не брали зi собою навiть фотоапарат! Але навiть так спорядження було важкуватим: 25 гакiв, 20 закладок, по 8 камалот i френдiв, двi мотузки та два скельнi молотки. У кожного – льодоруби та кiшки, маленький намет. Продукти теж рацiонально порахували на тиждень сходження: вийшло 11 кiлограмiв на усiх, в основному чай, цукор i сало. Уявiть, наскiльки це мало, адже наше сходження тримало тиждень! Але краще так, анiж тягнути бiльше угору.

– В iсламському Пакистанi заборонено продавати сало…
– Так, сало у Пакистан ми везли з України. Такого сала, як у нас, бiльше нiде немає. Знаєте, теоретики кажуть, що в умовах високогiр’я сало погано перетравлюється. Обманюють! Я був на трьох восьмитисячниках – Анапурна, Дхаулагiрi i Манаслу. Через гiрську хворобу там не хочеться взагалi їсти, лише пити. Але їсти треба, i таке величезне джерело енергiї, як сало, нас виручало.

– Продуктiв вистачило?
– Взяли лише трiшки води. Думали, на висотi багато снiгу, який можна топити. Але через пакистанську спеку запаси води швидко вичерпалися. Нас мучила спрага. I, не повiрите: на одному iз виступiв стояли, наче пiдкинутi Всевишнiм, 3 лiтри води!.. Їх, очевидно, ще рiк тому залишила одна iз американських або словенських груп, яка не змогла пiднятися вище. Дякую їм!

– Моторошно було пiднiматися?
– Нi, весело! Ми увесь час цитували Леся Подерев’янського. Його книги можуть стати настiльними для українського народу… Першим пiднiмався молодий i спритний Орест. Ми його звiльнили вiд вантажiв, оскiльки іти першим – найважче! Орест мав лише найнеобхiднiше спорядження. Вбивав у скелю гаки, якi б нас рятували у разi зриву. За ним йшов Андрiй, а я замикав – керував, думав про життя i вибивав гаки, якi забивав Орест: у нас їх було небагато. Чим вище пiднiмалися, тим стрiмкiшим був гребiнь. У вертикальнiй стiнi почали з’являтися навiси.

– Доводилося пiднiматися лише двома руками?
– Бувало й таке. Власне тi нависаючi мiсця важливо пройти швидко, аби витратити якнайменше сил. Оскiльки було небагато виступiв, за якi можна вчепитися, ми вбивали у скелю гаки i трималися за них. Робили так звану драбину. На щастя, за усе сходження ми не допустили жодного зриву!
Ночувати доводилося на вiдступi у скелi шириною усього 70 сантиметрiв i довжиною 2 метри. Коли не було жодних горизонтальних виступiв, викладали їх iз камiння або вирубували площадку у льодi. Знаєте, коли дуже втомлений, то хочеться хоча б сидячки поки марити, i не зважаєш на умови. Уночі температура опускалася до мiнус 10, а у нас – лише 2 спальники на трьох.

– Були моменти, коли ви боялися за життя?
– Так. На спуску ми ночували на маленькому виступу, покритому снiгом. Коли вранцi склали намет i продовжили спуск, те наше мiсце ночiвлi зiрвалося у провалля. Виявилося, що то був не виступ у скелi, а надутий снiговий гриб. Я й досi роздумую: як той уламок льоду витримав нас i чому зiрвався аж вранцi… Хоча наймоторошнiше було пiд час польоту у Пакистан: наш лiтак пiд час бурi тричi потрапляв у повiтрянi ями i рiзко втрачав висоту. У нашiй «безпечнiй» цивiлiзацiї нас пiдстерiгає значно бiльше небезпек, анiж у горах…
На вершинi ми пробули лише кiлька хвилин. Поспiшали, бо скоро мало смеркати. Спускатися вирiшили тим же маршрутом, адже найкращий той шлях, який знаєш.

– Родина подiляє ваше захоплення?
– Дружина i дiти також ходять у гори, але вони не альпіністи.

– Про що мрiєте?
– Як i усi iншi – про красиве безтурботне життя, про багато вiльного часу. Я взагалi люблю життя у всiх його проявах: катаюся на сноубордi, захоплююся вiндсерфiнгом, лiтаю на парапланах. Наступного лiта хочу посплавлятися на плотах Амазонкою. А там недалеко Анди, видряпаюся ще на якусь гiрку.

– Заробляєте достатньо для того, аби собi це дозволити?
– Треба просто бути професiоналом своєї справи. Кожен професiонал завжди знайде можливiсть займатися улюбленою справою.

– Що у горах найнебезпечнiше i найважче?
– Найнебезпечнiше у горах – дурна голова, а найважче – приймати рiшення. Важко у екстремальних ситуацiях давати вiдповiдь на запитання: бути чи не бути? Тобто спускатися чи продовжити сходження? Вiдступити найлегше – завжди можна сказати, що було багато перешкод. Але тодi навiщо iти у гори?..
Добре працювати головою значно важливiше за будь-якi технiчнi навики. Я пишаюся тим, що свого часу вiдмовився вiд сходження на 8-тисячник Манаслу – маршрут був занадто небезпечний. Я довго думав i переконаний: iнодi важливiше залишитися живим! Багато моїх друзiв залишилися у горах навiки… Найважче далося менi рiшення у бурю продовжити пiдкорення кiлометрової стiнки гори Аксу. Ми тодi, перебуваючи на висотi, 10 днiв вагалися. Вирiшили не здаватися i успiшно пiдкорили гору, а коли спустилися, попадали обезсиленi i цiлували траву. Тодi двоє друзiв сказали, що бiльше нiколи не пiдуть у гори. I дотрималися своєї обiцянки.

– А ви колись обiцяли собi забути про гори?
– Так, неодноразово. Коли пiднiмаєшся на неймовiрнiй висотi, iнодi думаєш собi: «Але ж я iдiот! Удома дiти чекають, треба вазонки пiдливати»… Але уже наступного лiта думаю собi протилежне: «Життя – воно ж насправдi там, у горах!».

Разместил: darina_dnk Просмотров: 1017
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Календарь событий

07.02.2014
BORZHAVA SNOW FEST 2014
BORZHAVA SNOW FEST 2014
20.04.13
Slackline open season:DNEPR slack FEST!
Slackline open season:DNEPR slack FEST!
22.08.12
Z-Games 2012
Z-Games 2012
2.06.12
В Донецке пройдет чемпионат по роллер спорту
В Донецке пройдет чемпионат по роллер спорту
19.05.12
В Киев едет самый быстрый болид Формулы 1
В Киев едет самый быстрый болид Формулы 1


Опрос

На чем катаешься? (?)

БМХ
МТБ
Скейт
Ролики
Лыжи
Сноуборд
Серф
Другое


Наверх
Все права защищены.
Материалы публикуются с разрешения редакции журнала ProX
Любое использование материалов или их фрагментов возможно только
с указанием активной гиперссылки на сайт http://prox.com.ua/